Моральне життя це сон

Філософсько-моральний конфлікт драми Кальдерона «життя — це сон»

Мета: поглиблювати знання про бароко як художній напрям; ознайомлювати з творчістю Педро Кальдерона; навчати працювати в групі, висловлювати та ілюструвати цитатами з тексту свою точку зору на події драми. Обладнання: портрет Педро Кальдерона. Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь та навичок. Що таке життя? Омана! Що таке життя?

це сон. Це ілюзій всіх полон, Чорна тінь і страховіття; Все життя — це лиш сновиддя, А сновиддя — тільки сон. Кальдерон (Тут і далі — переклад М. литвинця) ХІД УРОКУ І. Актуалізація Опорних Знань Робота над кросвордами, підготовленими учнями вдома Варіант 1 1. Король, батько головного героя драми Кальдерона.

(Басиліо) 2. Герцог з країни Московія. (астольфо) 3.

Принц щомиті душив у собі… (звіра). 4.

Найблагородніший учинок Сигізмундо. (Прощення) 5. ім’я тюремника, слуги. (Клотальдо) 6.

«Що таке життя?» (Омана) Ключове слово: напрям у мистецтві. (Бароко)

1
2
3
4
5
6

Варіант 2 1. Місце ув’язнення головного героя п’єси Кальдерона. (Вежа) 2. Ким був для принца сон? (Учителем) 3. ім’я принцеси, претендентки на трон. (естрелья) 4. Герцог з країни Московія, претендент на трон. (астольфо) 5. Що відчув Сигізмундо до росаури? (Кохання) 6. Титул Сигізмундо. (Принц) 7. ім’я головного героя драми Кальдерона. (Сигізмундо) 8. «Все життя — це лиш… (сновиддя)». 9. Слуга та тюремник Сигізмундо. (Клотальдо) 10. Композиційний прийом, що дозволяє розкрити внутрішній світ Героя. (Монолог) Ключове слово: назва драми Педро Кальдерона. («життя — це сон»)

1
2
3
4
5
6
7
8
9
10

ІІ. Робота Над Темою Уроку 1. Філософсько-моральний конфлікт драми (робота в групах) Учитель. Творчість Педро Кальдерона де ла Барки, безсумнівно, є вершиною не лише іспанської, а й європейської літератури доби бароко.

його п’єси вражають і захоплюють не лише стильовою довершеністю, а й надзвичайною філософською глибиною і цілим спектром морально-етичних проблем, які ми спробуємо визначити на прикладі п’єси «життя — це сон». Працюватимемо в групах. (Учитель об’єднує учнів у робочі групи зручним для нього способом. Кожна група отримує підготовлений учителем заздалегідь матеріал для опрацювання, узагальнює опрацьовану інформацію та презентує її класові. Запропонований групою висновок учні записують до зошитів.) 1 група.

Фольклорно-міфологічна основа п’єси П. Кальдерона «життя — це сон» Саме у п’єсі «життя — це сон» акумульовано всю складність та багатозначність проблем, які постійно постають перед людиною і які вона будь-що прагне осягнути.

Мотиви й образи цього твору Мають складні зв’язки із тогочасним культурним контекстом і сягають своїм корінням древніх релігійних легенд, фольклорних сюжетів, філософських концепцій та конкретно-історичних фактів. Провідний мотив п’єси — усамітнення принца, виховання дитини поза зовнішнім світом — запозичений із легенди про Варлаама і йо-асафа, яка була своєрідною європейською інтерпретацією давньос-хідної легенди про життя Будди.

історія про Варлаама та йоаса-фа була надзвичайно популярною в Європі в епоху Середньовіччя. В іспанії побутували її переклади латиною, а на території східних слов’ян був поширений грецький список. Про популярність цього сюжету в іспанській літературі свідчать твори, які з’явилися ще до Кальдерона. це п’єса лопе де Веги «Вар-лаам і йосафат», однойменний роман енріке Суареса, п’єса Хуана де арсе Солорсано.

історія про Варлаама і йоасафа потрапила до іспанії і слугувала «exemplum» — повчальним прикладом. Вона фігурувала в проповідях, а 1602 року була опублікована в збірнику Педро альфонсо «Disciplina clericales». Очевидно, Кальдерон знав усі варіанти цієї легенди, оскільки був священиком і першим драматургом іспанії ХVіі ст. Цей сюжет прийшов у Європу з арабських збірників, куди він потрапив з давньоіндійської мови. Детально подорож легенди з індійської літератури до європейської, а також різні її варіанти в національних літературах простежує і.

Франко у своїй статті «Про Вар-лаама і йоасафа та притчу про Єдинорога». Грецький варіант легенди розповідає про життя царевича йоасафа, якого батько, могутній індійський цар авенір, бажаючи запобігти пророцтвам гороскопа, виховує в палаці, оточивши найкращими слугами. царевич повинен був ніколи не зазнати горя й страждань, не міг вийти з палацу, а найголовніше — не повинен був дізнатися про існування християнської віри. За легендою йоасаф згодом став сподвижником християнства, а сама легенда стверджує пріоритет християнства. У п’єсі Кальдерона діють і складні міфологічні образи, запозичені з іспанських казок, наприклад Гіпогриф, що є поєднанням коня і грифона.

Грифон — це образ, запозичений із античної міфології (грифонів запрягали в колісницю аполлона). Міфологічні образи — аврора, Флора, Паллада — також використані Кальдеро-ном у драмі. 2 група.

Пророцтво про долю Сигізмундо Та його справжня доля У Кальдерона сюжет легенди набуває зовсім іншого змісту. акцент перенесено з релігійного на моральний аспект і повчальний (виховний) зміст. і в індійській легенді, і в п’єсі Кальдерона Відгороджують принца від світу, щоб запобігти здійсненню астрологічних пророцтв, тобто змінити долю, послану небом. Усі намагання протистояти долі зазнають поразки. За легендою, батько піклується про добробут сина згідно власних уявлень про щастя й добробут, своїх вірувань.

У п’єсі — усе навпаки. Батько приносить у жертву життя й добробут сина заради спокою й добробуту свого народу. Безперечно, на світогляд Кальдерона справила вплив поширена в ХVіі–ХVііі ст. у Західній Європі філософія раціоналізму рене Декарта, згідно з якою обов’язок перед державою і народом ставився вище за особисті інтереси. Знаючи про пророцтво та зробивши свої висновки, Сигізмундо говорить (хорнада третя, сцена чотирнадцята): Двір Полонії преславний, Той, що править так чудово, Свідком будь, уважно слухай, Що твій принц тут скаже далі.

Те, що визначило небо і на голубім скрижалі Бог перстом своїм накреслив В тайних знаках незгладимих На стількох листах блакитних літерами золотими,— Зроду-віку не обманить; а обманить той, хто хоче Осягнути задля злого Те провіщення пророче. Батько мій, аби жорстокість Відхилить мою невинну, Обернув мене на звіра, На страхітливу людину.

Та якби велінням долі (За своїм єством звитяжний, За походженням шляхетний і за вдачею відважний) Я зродився тихомирним і покірливим, то й цього Вистачило б виховання, цього трибу життєвого, Щоб жорстокі взяв я звички. «Добрий» спосіб їх змінити!

Тож якби комусь сказали: «Звір отой несамовитий Вб’є тебе»,— чи добрий засіб Віднайшов би розумаха, Звіра сплячого збудивши? Чи сказали б ще: «ця шпага, Що на поясі твоєму, Вб’є тебе»,— було б даремно, Щоб загин свій відвернути, Оголить її і ревно До грудей собі приставить. Чи сказали б: «ця затока Тобі стане за гробницю, Світлосяйна і глибока»,— Зле було б віддатись морю В час, коли здіймає в реві Гори-хвилі сніжно-білі, Буйні гриви кришталеві. Все це трапилось із батьком, Як із тим, хто звіра будить, Щоб загрозу відвернути; Як і з тим, хто лячно крутить Голу шпагу; як із тим же, Хто зманивсь буремним виром. а якби (прошу уваги!

Читайте также:  Мир снов каталог товаров

) Був мій гнів заснулим звіром, Ярість — шпагою у піхвах, Злоба — стихлою грозою, Чи тоді б здолав я долю Злою кривдою і мстою, Вкрай її роздратувавши? Отже, хто змогти бажає Свою долю, той розумним і терплячим бути має. Поки зло лише надходить, Не вчинило ще страшного, Той, хто лихо передбачив, Діє мудро і від нього Може вберегтись, одначе, Як уже почнеться люте, То нема такої сили, Щоб нещастя відвернути.

y Як ви вважаєте, хто має більше волі — людина чи тварини, що Живуть у дикій природі? y У чому повчальний сенс драми Кальдерона «життя — це сон»? Методичний коментар «Карусель». Кожна група отримує аркуш паперу із записаним на ньому запитанням або завданням. Обговоривши запитання впродовж чітко визначеного часу (3 хв), на цьому ж аркуші представник групи коротко записує відповідь. Групи по черзі (наприклад, за годинниковою стрілкою) обмінюються аркушами, ознайомлюються із запитаннями, читають відповіді своїх попередників, дають власні відповіді (на цю роботу відводиться 2 хв). робота продовжується доти, поки аркуші не повернуться у «свою» групу.

Отримавши «свій» аркуш, група ще раз перечитує запитання, усі варіанти відповідей, робить узагальнення, після чого з результатами роботи ознайомлює весь клас. IV. Домашнє Завдання Перечитати драму Шекспіра «Гамлет»; підготувати запитання для однокласників за змістом вивченого в класі матеріалу; аналізувати образ Сигізмундо.

Источник

Життя це сон історія створення

«Життя це сон»

Фабульний зміст п’єси досить простий. У відповідності до астрологічних пророцтв, Сехізмундо, який народився у сім’ї польського короля Базиліо, повинен в майбутньому стати страшним і зловісним тираном. Його свавільні і необдумані вчинки мають привести до загибелі польської держави і смерті батька-короля.

Поразмыслив, я понял ясно.

Что будет принц Сехизмундо

И нечестивым монархом,

Под властью коего станет

Королевство добычей раздоров.

Школой измены чёрной.

Академией всех пороков.

А он, влекомый безумьем.

Сжигаемый гневом и страстью,

И на меня поднимет

Руку, и пасть заставит

Короля к стопам его сына

(О чём о стыдом говорю я!)

и станут мои седины

ковром под его шагами.

Щоб якось запобігти цій страшній біді, король наказав збудувати у віддаленій від людей місцевості вежу, до якої він і помістив свого сина і де той зростав, перебуваючи на правах справжнісінького в’язня.

Коли ж Сехізмундо досяг юнацького віку, батько вирішив пересвідчитись у тому, чи правду віщували йому зорі.

Себя тепер царём увидев,

И вновь потом — в тюрьме,

что это был лишь сон,

И если так он будет думать,

Не ошибётся он, Клотальдо,

Затем, что в этом мире каждый.

Живя, лишь спит и видит сон.

За наказом короля Сехізмундо дали снодійного, після чого переодягли його у вбрання принца і перенесли до королівського палацу. Після пробудження Сехізмундо— вже у ролі принца-спадкоємця. який має керувати батьківським королівством, — починає вести себе надзвичайно безвідповідально і просто нестерпно. За півдня, проведених у палаці, він встиг пересваритися мало не з усіма, хто траплявся на його шляху. Він виявив неповагу до жінки, одного з придворних викинув з вікна і дійшов до того, що почав погрожувати навіть власному батькові.

Меня ты, — будучи царём,

— К себе не допускал бездушно.

Ты для меня закрыл свой дом,

И воспитал меня, как зверя,

И как чудовище терзал,

И умертвить меня старался.

И что ж мне в том, что ты сказал.

Я человеком быть хочу.

А ты стоишь мне на дороге.

Переконавшись, таким чином, у справедливості пророцтва, король наказує таким же способом повернути Сехізмундо до його в’язниці і після того, як він знову прокинеться, переконати його, що все, пережите ним, відбувалося не насправді, а уві сні.

Усі наступні роки свого життя Сехізмундо приречений бути у в’язниці.

0, небо, я узнать хотел бы,

За что ты мучаешь меня?

Какое зло тебе я сделал?

Впервые свет увидев дня?

Но раз родился, понимаю,

В чём преступление моё:

Твой гнев моим грехом оправдан,

Грех величайший — бытиё.

Тягчайшее из преступлений— родиться в мире.

Проте несподівано події набувають зовсім іншого спрямування. Дізнавшись про те, що у короля Базіліо є законний син, але королівську корону має успадкувати не він, а запрошений Базіліо із чужоземної Московії принц Астольфо, народ підіймається проти свого короля зі зброєю в руках. Звільненому з його темниці Сехізмундо пропонують очолити це повстання. Спочатку вій вагається, але потім погоджується і стає на чолі військ повстанців.

У боротьбі проти короля Сехізмундо перемагає, але на цей раз свій гнів обертає на милість і прощає не тільки батька, а й своїх безпосередніх тюремників і московського принца Астольфо, який намагався посісти його місце на батьківському троні. Таким чином, Сехізмундо повністю підпорядковує свої розбурхані пристрасті вимогам розуму та державної волі і з тирана перетворюється на ідеального правителя.

У подієвому розвитку змісту п’єси ми не знайдемо якихось несподіваних і стрімких сюжетних зламів, гострих перипетій чи складного розгалуження дії. Фабула п’єси, її подієвий ланцюжок розгортається спокійно і рівно, хоча, з іншого боку, дія п’єси не розслаблена і сконцентрована таким чином, щоб читач чи глядач не втрачав інтересу до її змісту. Логічно врівноважена і композиція п’єси, яка поділяється на три частини-дії, або, як називали їх у тодішньому іспанському театрі, хорнади, що буквально означає «денний етап».

Композиція п’єси внутрішньою логікою свого розвитку приведена у відповідність із трьома якісно відмінними, послідовними «етапами» духовної еволюції головного героя. У 1-й хорнаді образ Сехізмундо розкривається в атмосфері пристрасних і гнівних думок та почуттів, пов’язаних з його вимушеним ув’язненням. У 2-й хорнаді, дія якої пов’язана з «експериментом» Базіліо і перенесенням принца до королівського палацу, Сехізмундо постає в образі людини, яка повністю віддається на волю своїм розбурханим пристрастям і необдуманим та свавільним рішенням. У 3-й хорнаді, знову ув’язнений і знову повернутий до вежі, Сехізмундо змальований у процесі внутрішнього боріння і перемоги над власними душевними сумнівами і коливаннями.

Ще з часів Софокла (згадаймо хоча б його трилогію про безталанного Едіпа та його дітей) фінали драматичних творів, у яких люди є маріонетками, прив’язаними до мотузок, що тримає у своїх руках невблаганна зла доля, завше закінчувалися безвихіддю. Кальдерон знаходить інше продовження: здавалося б, непримиримі вороги, Сехізмундо і Базіліо, порозумілися. Треба зрозуміти голос Кальдерона-християнина: хіба може бути інакше, якщо люди почують Божий голос? Хіба не настане примирення ворогів, якщо вони зрозуміють, що однаково винні перед Богом? Хіба не огорне їхні душі й не зігріє почуття всепрощення, якщо вони зрозуміють, що життя, в якому вони ворогують, заздрять, ненавидять, принижують, страждають, сумують, є сон, а справжнє вічне життя попереду, і яким воно буде, вирішувати Богові?

Читайте также:  Непонятное состояние во сне

Так сдержим же свирепость

И честолюбье укротим,

И обуздаем наше буйство,

Ведь мы, быть может, только спим.

Да, только спим, пока мы в мире

Жить сновиденьем каждый час.

Мне самый опыт возвещает:

Мы здесь до пробужденья спим.

Спит царь и видит сны о царстве,

И грезит вымыслом своим.

Среди своей дремучей мглы,

Как ветер, лживые хвалы.

Кто ж хочет видеть этот сон,

Когда от грёзы о величье

Он будет смертью пробуждён?

И спит богач, и в сне тревожном

Богатство грезится ему.

И спит бедняк, и шлёт укоры.

Во сне уделу своему.

И спит, обласканный успехом,

И обделённый — видит сон.

И грезит тот, кто оскорбляет,

И грезит тот, кто оскорблён.

И каждый видит сон о жизни.

И о своём текущем дне.

Хотя никто не понимает,

Что существует он во сне.

Сам мотив життя як сну — один з вузлових мотивів барочної естетики. П’єса «Життя — це сон» у багатьох відношеннях, що торкаються як проблематики, так і поетики твору, — є взірцевою драмою барокового мистецтва.

Театралізована християнська проповідь— саме так можна охарактеризувати драму Педро Кальдерона «Життя — це сон» — мала навернути на шлях істини, шлях смирноти, благочестя, любові до ближнього, терпіння, доброчинності «блудних овець», які нехтували заповідями Божими. Чи досягла вона мети? Можливо. Або, принаймні, частково. З упевненістю можна сказати, що Кальдеронові зерна песимізму проростали в серцях його сучасників і змушували замислюватися над вічними проблемами, котрих часто не помічали або не хотіли помічати невиправні оптимісти. Здається, саме цього песимізму бракувало деяким митцям бароко, й «аутос» Кальдерона були необхідною противагою на терезах життя.

Запитання для самоконтролю

Життя — це сон

Педро Кальдерон де ла Барка

Дійові особи:
Басиліо, король Полонії.
Сехисмундо, принц.
Астольфо, герцог Московії.
Клотальдо, старий.
Кларін, блазень.
Естрелья, інфанта.
Росáура, знатна дама.
Солдати, почет, музиканти, співаки, слуги, придворні дами.

Дія відбувається у дворі польського короля, у фортеці неподалік і на полі битви.

Хорнада перша
З одного боку — заросла лісом гора, з іншого — вежа, підніжжя якої править за в’язницю Сехисмундо. Двері, що навпроти глядача, — прочинені. Дія починається надвечір.

Сцена перша
Росаура, в чоловічому одязі, з’являється на вершині скелі й спускається в долину; за нею йде Кларін.

Росаура
О гіппогрифе1 ярий,
Який примчався вітрові до пари,
Куди на горе наше,
Безлуска рибо і безкрилий пташе,
Мій коню, в шалі тому
По лабіринту плутанім, крутому
Цих скель стрімких і голих
Летиш крізь зарості, немов на сполох?
Зостанься й тут до скону
Служитимеш із кіньми Фаетону2;
Я ж, як мені судила
Законом доля, прикра і немила,
У відчаї великім
Сама спущуся по камінні дикім
З гори, що наче брови,
На сонці хмурить підківки діброви.
Полоніє-державо,
Приймаєш чужоземця неласкаво,
Свої здійнявши гори,
І кров’ю слід його значиш на горе.
Це доля ятрить рани:
Де співчуття віднайде безталанний?

Кларін
Ні, не один, а двоє, —
В заїзді не лишай мене з журбою3;

Якщо сумної днини
Ми вийшли вдвох із рідної країни,
Здолали шлях далекий,
Пізнавши злигодні та небезпеки,
Тут разом опинились
І вдвох із горем із гори спустились, —
Чи це не привід знову,
Скінчить рахунки і почать розмову?

Росаура
Не хочу безнастанним
Тебе, Кларіне, мучить наріканням,
Аби ти сам потиху
Знайшов у злигоднях своїх утіху.
В журбі є смак відчаю,
Казав якийсь філософ, і я знаю,
Щоб те відчути, брате,
Нещастя треба з ризиком шукати.

Кларін
Знать, був філософ клятий
П’яницею; йому лящів би дати
Добрячих чин по чину,
Тоді й для скарги мав би він причину!
Що ж ми, сеньйоро, будем
Самі робити тут, де пішки блудим
В пустелі в пізню пору,
Коли вже сонце хилиться за гору?

Росаура
Хто бачив ще такі дива пророчі!
Якщо мене не обманули очі,
Не марево ж то плине, —
В останньому лякливім світлі днини,
Мені здається, бачу
Ген там будову.

Кларін
Вірю я в удачу, —
Ходім до того дому.

Росаура
Встає між голих скель палац, в якому
Таке вузьке віконце,
Що в нього зазирнуть боїться сонце:
Вся грубої будови
Ця вежа аж до самої основи
Між скелями й горою,
Яку вкриває ліс, немов габою;
Вона черкає тучі,
На камінь схожа, що звалився з кручі.

Кларін
Ходім туди бадьоро;
Це краще, ніж дивитися, сеньйоро,

Коли ще й благородні
Живуть там люди, то ми вдвох сьогодні
Притулок знайдем.

Росаура
Двері
(Вірніше, чорна паща у печері)
Відкриті, й там утроба,
В якій народжуються ніч і злоба.
(Чується брязкіт кайданів.)

Кларін
О небо, що я чую!

Росаура
Мене мороз і жар пройняв, тремчу я.

Кларін
Невже дзвенять кайдани?
Карається там каторжник незнаний;
Чуття від жаху гасне.

Сехисмундо (у вежі)
Ох, горе тут мені! Ох, я нещасний!

Росаура
Який жахливий голос!
Моє від муки серце розкололось.

Кларін
За всім зі страхом стежу.

Росаура
Ні, покиньмо вежу,
Тікаймо звідси.

Кларін
Так я потерпаю,
Що духу вже тікати я не маю.

Росаура
Чи це не блиск отої
Зірниці кволої, зорі блідої,
Яка пульсує синім,
Злотистим розсипаючись промінням,
Ллючи сумнівне світло,
І ще темнішим робить темне житло?
Тому в її сіянні
Я можу, хай здаля, у хвилюванні
Розглянути в’язницю,
Живого трупа кам’яну гробницю.
І в цю лиху годину
В звіриній шкурі бачу я людину,
Що дзвонить ланцюгами
У світлі мерехкім там, серед ями.
Не можемо втікати,
Послухаєм, що буде він казати,
Хоча мій страх не гасне.

Сцена друга
Стулки дверей розчиняються, і видно Сехисмундо; він у кайданах, одягнений у звірину шкуру. У вежі мерехтить світло.

Сехимундо
Ох, горе тут мені! Ох, я нещасний!
Небеса, чому звалився,
Впав такий на мене гнів,
Що за злочин я вчинив
Проти вас — що народився?4
Все я зважив, роздивився,
Розібрався у причині,
То й жорстокість вашу нині
Я збагнув уже сповна,
Адже злочин і вина —
Це зродитися людині.
Хочу знати все, як є,
Щоб не мучитись журбою
(Хоч я знаю, що виною
Тут народження моє),
Чом недоля мене б’є,
Щоб ще більше я страждав
Через те, що світ пізнав?
Інші також народились,
Чом же їм права судились
Ті, яких я вік не мав?
Птах зродився, як із тьми,
І красується улітку,
Схожий барвами на квітку
Чи на гілочку крильми,
Коли синяву грудьми
Крає й лине у висоти,
Занедбавши без гризоти
Десь гніздечко на межі, —
Чом, як маю більш душі,
Маю менше я свободи?
Звір народиться й міцну
Носить шкуру, різномасний,
Наче знак зірок злощасний,
Кисті мудру таїну5,
Коли суть явля страшну
І жорстоку від природи,
Людській силі йде супроти
В небезпеці сам на сам, —
Чом із кращим почуттям
Маю менше я свободи?
Риба зродиться й не дише6,
В піні грається морській,
Ніби човен із луски
Той, що хвилечка колише,
Аби їй плилось вільніше,
І глибокі мірить води,
Забажавши прохолоди,
Аж на дно пірнає в твань, —
Чом, як більше поривань,
Маю менше я свободи?
Зродиться ручай, пливе,
Поміж квітами зміїться,
Мов срібло несе водиця
Поміж квітами живе,
Коли дзвінко кличе, зве
Поміж квітами до згоди
І в полях без перешкоди
Плине вільно, мов дитя, —
Чом, як маю більше знаття,
Маю менше я свободи?
Що на мене ще впаде?
Наче Етна, я палаю
І готовий із відчаю
Серце вирвати з грудей:
Де закон, причина де,
Щоб людині, мов для страху,
Відібрати перевагу
З нею й пільгу ще таку,
Що Всевишній дав струмку,
Дав і рибі, й звіру, й птаху?

Читайте также:  Надышаться газом во сне

Росаура
Відчуваю жаль і ляк
Від його болінь і суму.

Сехисмундо
Хто мою підслухав думу?
Це Клотальдо?

Кларін (убік до своєї пані)
Ствердь, що так.

Росаура
Ні, то я, скрушний бідак,
Що забрів під це склепіння,
Слухав тут твоє тужіння.

Сехисмундо
Зараз я тебе уб’ю,
Бо я взнав, що ти мою
(Хапає її)
Слабкість знаєш і терпіння.
Лиш за те, що чув мене,
Розірву тебе з нестями
Цими дужими руками.

Кларін
Я глухий, тож я нé
Чув тебе.

Росаура
Твій гнів мине,
Як уклякну, бо сповняє
Щось людське тебе й тримає.

Росаура
Я дивуюсь і дивлюсь,
Чемно слухаю й чекаю,
Що тобі сказать — не знаю
І спитать тебе боюсь;
Тільки віриться чомусь,
Щиро віриться: мене-бо
Привело утішить небо,
Якщо втіха може буть
В тім, щоб бачити і чуть
Більш нещасного за себе.
Кажуть, жив мудрець нужденний,
Так збіднів, що повсякдень
Різнотрав’я мав лишень
За їство своє злиденне.
Чи бідніший є за мене? —
Сам себе в журбі питав.
Скоро й відповідь дістав,
Як узрів, що вслід хирлявий
Інший брів мудрець і трави,
Що він викинув, збирав.
Так я вів життя нужденне
В цьому світі й бідував
І коли себе питав:
Чи нещасніший за мене
Хтось тут є, о рідна нене?
Твою відповідь почув;
Я журбу свою збагнув,
То й зібрав свої знегоди
І, щоб разом все збороти,
Їх на радість обернув.
І, якщо мої нещастя
Можуть тебе втішить трохи,
Слухай і збирай уважно
Те, що викинув я, вбогий.
Я зовуся…

Клотальдо (за сценою)
Гей, сторожа!
Чи ви спали, боягузи,
Що ввійшло до вежі двоє,
Мов узявши вас на глузи…

Росаура
Знов неспокій відчуваю.

Сехисмундо
Це Клотальдо, мій тюремник.
Де ж кінець моїм нещастям?

Клотальдо
Гей, сюди, візьміть нікчемних
Чи забийте їх, коли
Вчинять опір вам щосили.

Голоси (за сценою)
Зрада!

Кларін
Стражі цеї вежі,
Якщо нас ви пропустили,
Значить, ви дали нам вибір, —
А схопити нас найлегше.

Входять Клотальдо з пістолем у руках і солдати. Обличчя у всіх закутані.

Клотальдо (убік до солдатів при виході)
Всім-усім закрить обличчя;
Це важливо, це найперше,
Аби нас, поки ми тут,
Не могли впізнати люди.

Кларін
Чи не карнавал у них?

Клотальдо
О невігласи-приблуди,
Що ступили на це місце,
Заборонене декретом
Королівським, за яким
Диво, сховане бескеттям,
Споглядать ніхто не сміє,
Тайну знати небувалу!
Здайте зброю і здавайтесь,
А то гаспид із металу,
Цей пістоль несхибний, плюне
Трутою двох куль охоче,
Від вогню яких повітря
Сколихнеться й загримкоче.

Сехисмундо
Знай, мій деспоте всевладний,
Якщо вчиниш їм образу,
Я життя цим жалюгідним
Ланцюгам віддам одразу;
Бачить Бог, я розтерзаю,
Ревучи від злості й болю,
На шматки себе й загину
Тут між скель, та не дозволю,
Щоб нещастя їх спіткало
І за ними сльози лив я.

Клотальдо
Якщо знаєш, Сехисмундо,
Що велике безголів’я
В тебе, що ти з волі неба
Вмер до того, як зродився,
Якщо знаєш, що вуздою
Тут для тебе ця темниця,
Котра стримує твій норов,
Що твій сказ і лють даремні,
То чому бунтуєш?
(До солдатів.)
Двері
Зачиніть вузькі тюремні
І замкніть його.

Сехисмундо
О небо,
Добре, що мене свободи
Позбавляєш! Бо гігантом
Підійнявся б я7 супроти
Тебе, щоб розбить на сонці
З кришталю шибки блискучі,
На камінних брилах звівши
Гори з яшми аж за тучі.

Клотальдо
Тож, щоб ти не звів їх, терпиш
Стільки зла, вціливши дивом.

Солдати виводять Сехисмундо і замикають його у в’язниці.

Росаура
Бачу, що тебе гординя
Ображає, й некмітливим
Був би я, не попросивши
Проявити милосердя
До життя, яке в пилюці
Біля ніг твоїх простерте,
Бо жорстоко дати волю
І смиренню, і гордині.

Кларін
Як Гординя чи Смирення8
Вже тебе не зрушать нині,
Персонажі ті, що діють
Чи не в тисячі містерій,
Я, не гордий, не смиренний,
Щось середнє в цій же сфері,
Тут прошу тебе уклінно
Захист нам і поміч дати.

Клотальдо
Ах, ви так!

Клотальдо
Взять
Зброю в них і зав’язати
Очі їм, аби не знали,
Звідки вийдуть і кудою.

Росаура
Шпагу я лише тобі
Віддаю, як власну зброю,
Адже ти найголовніший
Із усіх, і я не знаю,
Хто б її був більше гідний.

Кларін
Я ж свою вручу й гультяю,
Отака вона.
(До солдата)
Беріть!

Росаура
І, якщо померти мушу,
Хочу я за милосердя
Піднести тобі як мужу
В дар цю шпагу, адже нею
Володів у нашім краї
Муж достойний, то й прошу
Берегти її, бо знаю,
Що у цій злотавій зброї
Є велика таємниця,
Тож, надіючись на неї,
Йду в Полонію помститься
За образу.

Клотальдо
Боже мій!
Що це буде? Чи я мало
Звідав лиха і печалі?
Що мене тут схвилювало?
Хто ж тобі дав шпагу?

Клотальдо
Як же звать її?

Росаура
Назвати
Я не можу ймення.

Клотальдо
Звідки
Ти зумів чи зміг узнати,
Що в цій зброї таємниця?

Росаура
Та, яка її вручила:
«Йди в Полонію, — сказала, —
Будь обачний, будь і вмілий,
Щоб помітили цю шпагу
Знатні та шляхетні родом,
І того між ними знайдеш,
Хто тебе підтрима згодом».
Ймення скрила, бо не знала,
Чи не вмер випадком досі.

Источник

admin
Упражнения для здорового тела
Adblock
detector